На своїх комах-сусідів

Й рано вранці, й по обіді:

«Забирайтесь геть, кажу,

Я тут нірку стережу!

Швидко з вами розберуся:

Відкушу і лапки й вуса!

Підійдіть лише на крок –

Буде вам тоді урок!»

Що ж у нього там за нірка?

Просто спальня і комірка!

Навіть ліжка в ній нема!

То чого кричать дарма?

Неприємно аж дивитись:

Дійсно кидається битись!

Заспокоївшись, сидить

На подвір’ї  і сюрчить.

Так не стало в нього друзів

У траві на всьому лузі.

Ціле літо, від весни,

Всі сусіди-цвіркуни

Оминають знову й знову

Двір та нірку Цвіркунову.

2

Неймовірна новина,

Вмить поширилась вона:

Від смеркання і до рання

Оголошено змагання

На найкращого співця,

На музику-молодця!

Загорілись на землі

Світлячки, мов ліхтарі.

Ось пеньок – велика сцена -

Кругла, ніби-то арена.

Вже злетілись уночі

На змагання глядачі:

Тут метелики яскраві

І комарики пискляві,

Кажани уже летять.

Жаб зібралось двадцять п’ять.

Ось жюрі, ось конкурсанти –

Віртуози-музиканти

Артистичні Цвіркуни.

Раді святу і вони.

Довго ждати не прийшлося,

І змагання почалося.

Ось по черзі пустуни,

Голосисті цвіркуни,

Та й на сцені виступають,

Пісеньки свої співають.

Чутно крики: «Браво!», «Біс!».

Хто на гілочку заліз

Й крильця опустив безсило,

Бо його не запросили?

Це знайомий наш Цвіркун –

Забіяка і дикун.

Чути оплески не хоче,

Застилають сльози очі...

«Я найкращий все одно!

Знають це усі давно.

Ну й нехай собі співають!

Переможця вже вітають?!

Розкричались: «Браво!», «Біс!».

Чи й не видатний артист!

Просто гонору багато!

Ось потрібно як співати!

Слухайте мене тепер!»

Й крильця він свої потер,

А мелодії немає,

Більше «скрипка» не співає!

Знову крильця підніма:

Пісні все одно нема!

І заплакав він щосили,

Мов бджола його вкусила:

«Гірко-гірко плачу я,

Де ж ти, пісенько моя

Мелодійна і крилата?»

І прибігли всі зі свята

На подвір’я Цвіркуна,

Розбишаки й ...плаксуна.

«Заспокойся, наш сусіде!

То які у тебе біди?

Може, досить вже ревти?

Чим тобі допомогти?»

«Пісенька моя пропала!

Ще такого не бувало...

Без своїх смичка і струн

Я тепер вже не Цвіркун...»

«Годі плакати! Не кисни!

Попроси вернутись пісню!» -

Радять жаби й цвіркуни,

Комарі і кажани.

«Не жалійте: я поганий

І не гідний я пошани...

Прошу, вибачте мене!

Певен, злість моя мине.

Повертайся, пісне, прошу!

Чесно, стану я хорошим!»

Крильця швидко піднялись,

Й нотки ніжно полились!

Всі зраділи дуже-дуже:

«Гарна пісня! Чуєш, друже?

Хоч і трішечки сумна...»

Всі вітають Цвіркуна.

Те, що сталося – не марно,

Бо Цвіркун відтоді гарний!