Показать содержимое по тегу: село, Глечик, річка, Болото, царство, чаплі, здобич, http://www.putnik.org Fri, 20 Jul 2018 00:59:15 +0000 Joomla! - Open Source Content Management ru-ru Глечик з молоком http://www.putnik.org/proizvedeniya-nashikh-druzej/proza/detskoe/item/330-glechik-z-molokom http://www.putnik.org/proizvedeniya-nashikh-druzej/proza/detskoe/item/330-glechik-z-molokom

 gleshik

Через село тече маленька річечка, поросла очеретом. Тече так повільно, що стоячи на березі, майже неможливо здогадатися, у який бік плине течія. У теплу пору року річка вкривається смарагдовою ряскою. Болото та й годі! Та гуси і качки не скаржаться, бо наїдаються удосталь. Річка така замулена, що крім карасів ніякі інші риби тут і не живуть. Зате в ній надзвичайно багато жаб. Справжнісіньке жаб’яче царство!

Саме тому сюди частенько навідуються білі чаплі. Високо піднімаючи свої довгі тоненькі лапки, вони повільно ходять вздовж берега по мілині, вишукуючи здобич. При появі цих красивих хижих птахів жаби поспішно ховаються в очереті. Щовечора, коли їм нічого не загрожує, жаби влаштовують концерти. Співи-квакання їхнього чисельного хору чутно в усіх куточках села. От і зараз, висунувши голови з води, вони старанно виводять своє одвічне «Ква!», причому кожна з них намагається квакати найголосніше.

Раптом на березі з’явився хлопчина-рибалка. Він поставив на землю банку з черв’яками і почав зосереджено розмотувати волосінь з гачками на своїх бамбукових вудках. В очікуванні свіжої рибки, поруч з ним всівся рудий пухнастий Кіт.

-Ква-ква! Людина! Рятуйтеся! – закричала одна з «артисток». Почувши її, жаби панічно пірнули під воду і відплили на безпечну відстань.

Кіт здивовано ворухнув вусами, не розуміючи такої жаб’ячої поведінки. Але зараз жаби його зовсім не цікавили, і він почав нетерпляче дивитися на поплавець. Його хазяїну сьогодні зовсім не щастило: на гачок чиплялися тільки малесенькі карасики. Зате ще й як щастило Котові, бо усю дрібноту хлопчина віддавав йому! Кіт дуже швидко наївся, відчувши справжнє задоволення. Просто сидіти на березі йому набридло, і він побіг вздовж річки до того місця, де скупчилися у воді і на березі жаби, несамовито виспівуючи. При появі Кота вони миттєво замовкли і, схвильовано розглядаючи хвостатого гостя, намагалися зрозуміти, чи не загрожує їм небезпека.

-Доброго здоров’я! – привітався Кіт. – А скажіть-но мені, лупаті, чому ви злякалися мого господаря, адже він прийшов ловити рибу, а не вас?

-Ква! – відповіла найсміливіша жаба. – Хіба ж можна здогадатися, що у цих людей на думці? А може твій хазяїн прийшов полювати саме на нас? Ці люди на все здатні!

-Та кому ви потрібні, слизькі, холодні та пухирчасті? – махнув лапою Кіт.

-От-от, холодні! – підхопилася найрозумніша жаба. – Нічого ти, видно, не розумієш! Кожна з нас знає страшну історію Квакуші – моєї пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-прабабусі. Та хіба ж тільки з нею трапилося таке лихо!

-А що це за історія? – зацікавився Кіт.

-Ну то слухай, – розумниця почала свою розповідь. Усі жаби теж приготувалися слухати, хоча і знали цю історію напам’ять ще з дитинства. – Давно це було: ще у ті часи, коли вода у річці була чистою та прозорою. Моя бабця грілася на сонечку, бо навіть нам, жабам, інколи це потрібно. Вона розімліла і не зчулася, як опинилася у людській руці. Її серце шалено закалатало від переляку, а у голові віддавалися швидкі кроки людини. Квакуша не знала, куди її несуть, що з нею буде, і від цього їй стало зовсім моторошно. Раптом кроки зупинилися, страшна рука опустила мою бабцю у цеберко з водою, прополоскала її і кинула у глечик з молоком. Потім людина віднесла глечик у темний-темний льох.

-Ква-ква-ква! Жах-жах-жах-жах-жах! – захвилювалися жаби, ніби чули цю історію вперше.

-Нічого не розумію, - покрутив головою Кіт. – Навіщо людині знадобилося кидати Квакушу у глечик з молоком?

-От ти такий великий, а дурний, – зауважила найкмітливіша жаба. – Як це навіщо? Ми ж холодні, через це і молоко стає прохолодним та ще й не скисає!

-Так от, - продовжила пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-пра-правнучка. – Моя бабуся спробувала вилізти з глечика. Та де там! Її мокрі лапки сковзалися по його стінкам, і при кожній спробі видряпатися нагору вона зривалася. Квакушу охопив відчай, і вона вирішила випити усе молоко, щоб вибратися із пустого глечика. Пила-пила, пила-пила ледь не луснула, а молоко усе не закінчувалося. І тоді моя бабця приречено подумала: «Хай буде, що буде». Скорившись долі, вона нерухомо застигла на поверхні налитого у глечик молока.

-Ква-ква-ква! Жах-жах-жах-жах-жах! – знову завели жаби.

-Нестерпно довго йшов час, – вела далі свою розповідь розумниця. - Нарешті заскрипіла кришка льоху, а за нею і сходи. Глечик підняли, винесли у двір. Людина була дуже задоволена, що молоко прохолодне і зібралася його пити. Вона схопила Квакушу за лапку, розгойдала і кинула у город під кущі картоплі. Від усього пережитого бабуся втратила свідомість.

-Ква-ква-ква! Жах-жах-жах-жах-жах! – нервували жаби.

-Вона опритомніла лише тоді, - слухав Кіт далі, - коли закрапав живодайний дощик. Бабуся заворушилася і поволі пострибала до річки. Шлях був довгий, вона так стомилася, що не стрибнула, а просто впала з берега у воду. З того страшного дня Квакуша щовечора розказувала сусідам цю жахливу історію своїх поневірянь, а ті слухали, роззявивши роти і витріщивши очі. У такі хвилини їм було не до концертів.

Онука-розумниця зупинилася, і жаби одразу заквакали:

-Ква-ква-ква! Жах-жах-жах-жах-жах!

Дослухавши історію, Кіт розсміявся:

-Які ж ви, лупаті, не сучасні! Тепер у людей у кожній оселі є холодильник – великий ящик, який охолоджує і молоко, і інші продукти, що туди потрапляють. Я це знаю достеменно, бо мені щодня дістають з холодильника смачні сосиски. От! Так що ніхто вас ловити більше не збирається!

Жаби слухали Кота, не знаючи вірити йому чи ні. Саме у цей час за Котом прийшов хлопчина-рибалка, якого сьогодні повністю проігнорували великі карасі. Жаби миттєво шубовснули у воду і там зачаїлися.

-Не повірили, - розчаровано подумав Кіт. – Та хай їм грець! Врешті-решт це їхні проблеми...

 Увечері хлопчик налив Котові у блюдце молоко:

-Ходи сюди, Котику, поласуй!

Кіт підвівся, неквапно підійшов до блюдця і раптом згадав почуту сьогодні від жаб історію.

-Дивні істоти ці люди, - подумав він. – Це ж треба було до такого додуматися: жабою охолоджувати молоко! Бр-р-р! Нізащо не пив би його після такої бридоти! Але, як подумати, то чим жаба гірша за мишей, їсти яких я так обожнюю?.. До того ж, може жаби вигадали цю історію... Хто їх знає, банькатих...

Проте, на всяк випадок, він занурив лапу у молоко, перевіряючи чи не плаває у ньому якась жаба, хоча й бачив, що її там немає. І тільки тоді, заспокоївшись, почав з насодою його хлебтати.

]]>
nik_dovgay@bk.ru (Раиса Татаркова) Детское Tue, 26 Jun 2018 18:06:26 +0000